Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний із Христовим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при Своєму пожертвуванні у святині об’являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном сам празник у Східній Церкві називається Стрітення.
На 40-й день після народження Ісуса Христа Марія та Йосиф виконали закон, викладений у Старому Завіті: на 40-й день після народження хлопчика кожна матір мала принести до дверей святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак подяки і визнання над собою найвищої Божої влади, а голуба – як жертву за гріхи. Це виконання закону Марією та Йосифом свідчить не лише про їхню праведність, але й про глибоку віру та смирення.
Святий Лука у своєму Євангелії описує цю подію та говорить, що Симеон «був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк. 2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою «Нині відпускаєш» (Лк. 2, 29–32) дякує Господеві за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Ця молитва звучить у нашій Церкві на кожній вечірні.
Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутнє терпіння, кажучи: «І тобі самій меч прошиє душу» (Лк. 2, 35). Він також говорить про Христа як «знак, що суперечитимуть» (Лк. 2, 34), вказуючи на Його відкинення народом і спасительну місію.
На празник Стрітення, за традицією, вірні посвячують у церкві свічки. Ці свічки, які несуть до своїх домів, символізують світло Христа, що просвічує душі, очищення від гріхів, а також захист від злих сил. Їх також часто запалюють під час молитви.
Свято Стрітення Господнього входить до дванадцяти найбільших церковних свят. Урочисто його почали відзначати з кінця V століття, хоча згадки про його святкування у Єрусалимі датовані ще другою половиною IV століття, за часів паломництва Сільвії Етерії.
На Заході це свято спершу вважали Господнім, а згодом воно набуло богородичного характеру й називалося Очищенням Пречистої Діви Марії або Пожертвуванням Ісуса у святині. Нові приписи Церкви після ІІ Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господніх свят. У Східній Церкві воно належить до Богородичних празників і подекуди має назву Стрітення Пресвятої Богородиці.
«Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами… Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці… Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном».
Стаття — бр. Владислав Флик
Інформаційний центр ІФДС за матеріалами: truechristianity.info, CREDO, Мальва TV.