Празник Святих Апостолів Петра і Павла

Сьогодні наша Церква торжественно святкує празник Святих Апостолів Петра і Павла. Їм завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо апостольські листи, вони поклали тривкий фундамент віри під Христову Церкву.

Вшанування святих апостолів Петра і Павла в християнській традиції з’явилося значно раніше, ніж святкування Різдва Христового. Ці дві ключові постаті раннього християнства були діаметрально протилежними за характером та життєвим досвідом. Їхні стосунки були складними, як свідчать Діяння апостолів, подекуди між ними виникали досить гострі суперечки. Незважаючи на розбіжності, вони обидва відіграли фундаментальну роль у становленні та поширенні християнства.

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на сим­волічне — Петро, що означає «скеля», бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Після Господнього вознесіння святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди Іскаріота. У 49 році він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра “первородною вівцею зі стада доброго Пастиря”.

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов укінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій (340) у своїй Історії Церкви та святий Іван Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: “Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрім­голов”. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона між 64 і 67 роками після Христа.

Натомість Павло був юдеєм з діаспори, римським громадянином, одним із найбільш освічених людей свого оточення. Навчався він у славного інтерпретатора старозавітного закону – Гамалиїла. Павло був тим, хто мав доручення переслідувати християн, але дорогою до Дамаска пережив особистий досвід уже воскреслого Христа.

Це до нього воскреслий Спаситель сказав: «Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?» (Ді. 9, 4). Тоді Савло зрозумів, що переслідує самого живого і воскреслого Христа. Досвід зустрічі з воскреслим Господом змінює Савла на Павла. З цього часу в його житті змінюється все: він розпочинає поширювати ревно, мужньо й відважно Євангеліє Того, Кого раніше переслідував.

До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

Петро і Павло – це камені фундаменту віри Церкви. На їхньому авторитеті ґрунтується все християнське віровчення. апостоли Петро та Павло – два безстрашні проповідники: ані муки, ані хрест, ані розп’яття, ані тюрма – ніщо не змогло їх відлучити від Христової любові. Вони проповідували, і ця проповідь стала тим, чим її називає апостол Павло: віра наша – переможниця світу. І ми сьогодні радіємо, що ревний гонитель разом із вірним учнем Христовим єдиною вірою й любов’ю перемогли світ, проголосивши народам Христа розп’ятого й воскреслого.

Ми просимо сьогодні: «Первоверховні апостоли, дозвольте нам на камені віри Петра основувати всі наші християнські та людські справи нового часу. Апостоле Павле, запали в наших серцях той вогонь проповіді, яку ми, як християни нового часу, повинні понести у світ, що в ньому живемо. Святі апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас, грішних! Амінь».