27 червня – Свято Найсолодшого Ісуса Христа – Людинолюбця та вшанування бл. свщмчч. Миколая Чарнецького й Омеляна Ковча – героїв віри, приклад святості яких і досі глибоко промовляє до серця кожного християнина

27 червня Українська Греко-Католицька Церква святкує празник Найсолодшого Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – Людинолюбця. Цього дня ми також вшановуємо бл. свщмч. Миколая Чарнецького разом із 24-ма співмучениками та блаженного священномученика Омеляна Ковча – героїв віри, приклад святості яких і досі глибоко промовляє до серця кожного християнина.

Це свято відоме також під назвою Найсвятішого Серця Христового. Культ Христової Любові у формі почитання Його Серця зародився в лоні Західної Церкви ще в XIII столітті й особливо поширився у XVII–XVIII століттях. У Східній традиції акцент робиться не стільки на символі Серця, скільки на самій любові Бога до людини. Уже святий Григорій Ніський у IV столітті окреслював Божу любов поняттям «філантропія» – людинолюбство, вказуючи, що це одна з найглибших характеристик Божої природи.

Попри те, що культ Серця Христового має західне коріння, у нашій Церкві він був глибоко осмислений і прийнятий. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький наголошував, що справжній зміст цього культу полягає в глибокому пошануванні цілої особи Христа – Боголюдини, Його мудрості, молитви, жертовності та безмежної любові. У 1940 році, під час Львівського архієпархіального собору, Митрополит представив окремий декрет про Культ Христової Любові, заохочуючи кожного душпастиря плекати це набоженство у своїх громадах.

Церква, яка вшановує Христа як Людинолюбця, у цей день також молитовно згадує тих, хто наслідував Його жертовну любов у своєму житті. Одним із таких є блаженний єпископ Миколай Чарнецький – мученик ХХ століття, якого називають «українським святим Миколаєм». Пастир, учений, місіонер і в’язень радянських таборів, він понад усе залишався вірним Богові та своїй пастві. Його життя – це історія непохитної віри, терпіння й любові, які не зламали навіть нелюдські тортури комуністичного режиму.

Разом із ним у цей день ми вшановуємо й іншого великого свідка Божої любові – блаженного священномученика Омеляна Ковча. У нацистському концтаборі Майданек отець Омелян добровільно залишився зі своїми в’язнями, ставши для них священником, потіхою і провідником до вічності. У листі до дітей він писав: «Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути… Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності… Хіба це не благословення?».

Свято Христа Людинолюбця – це глибоке нагадування про те, що любов – основа усього сотвореного. У темряві зневіри, страждань і викликів вона є світлом, що веде до надії. У цей день наслідуймо Христа – у Його милосерді, прощенні й жертовності. Зробімо бодай маленький жест любові, про який знатиме тільки Бог. І нехай кожен з нас відчує: Христова любов – це джерело сили, вірності та внутрішнього миру.

Молімося в цей день за мир в Україні, за єдність нашої Церкви, за витривалість у вірі. Нехай приклад святих мучеників і любов Христа Людинолюбця надихають нас щоденно ставати людьми серця, людьми, в яких живе Бог.