Поглянувши на Дванадесяті свята, які відзначає наша Церква, можемо побачити, що подія Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії стоїть в одному ряду з іншими Господськими та Богородичними празниками, хоча не записана у Святому Письмі. Про це свято, частину історії спасіння людства, нам переказує живе Передання Церкви Христової. Тому слід роздумати над запитаннями: що означає ввійти в Господній храм? Яке значення ця подія відіграє в духовному житті християнина, що прагне глибше пізнати свого Творця? Чому це свято вказує на важливість збереження християнської родини, особливо у теперішній час війни? Читайте у нашому матеріалі!
Найперше слід розглянути історичний контекст події та прослідкувати її вагоме богословське значення. Про це свято дізнаємося з Протоєвангелія Якова, яке оповідає, що Йоаким та Анна, батьки Діви Марії, були безплідними, а тому пообіцяли Богові, що якщо у них народиться дитина, вони віддадуть її на служіння Богові в Єрусалимському храмі. Ревна молитва була вислухана — вони отримали найбільший Божий дар, який тільки може отримати сім’я — дівчинку, яку назвали Марія.
Батьки додержують обітниці — ось маленька трирічна дівчинка стоїть перед священником Захарією, який вводить Її за руку у спорожніле Святая Святих Єрусалимського храму. У цей момент відбувається таїнственний пророчий знак — Діва Марія, яка є справжнім кивотом Господнім, заповнює святилище храму, у якому колись перебував кивот Завіту, що був втрачений (як відомо, археологи його досі не знайшли). Єрусалимський храм відтепер набуває нового змісту, він знаходить у Діві Марії свою повноту, адже Вона стає тим кивотом, який вмістить невмістимого, вічного та безмежного Бога.
Богословський зміст цього свята чудово оспівує стихира із Вечірні: «Радуймося сьогодні, вірні, псалмами й піснями прославляючи Господа, і вшановуючи Його святу тінь одуховнений Кивот, що вмістив у собі невмістиме Слово. Бо вона, ще малою дівчинкою, незбагненно приводиться до Господа, і великий святитель Захарія радісно приймає її, як Божу оселю».
Тому Марія стає вмістилищем Невмістимого, через Неї Божий Син ввійде в людське тіло, єднаючи небо і землю. Цей храм, який так хотіли оздобити старозавітні царі, здобуває те, що є найсвятіше — новозавітній кивот. Юна дівчина з Назарету, обрана Богом, стає справжнім кивотом, що посідає місце втраченого, Вона сповнює порожнечу Божою присутністю.
У цьому храмі, перебуваючи у святая святих, Богородиця занурюється у дуже глибоке й таїнственне спілкування з Богом. Дівчинка росте у присутності живого Бога, Який колись у Ній воплотиться й дарує спасіння кожній людині.
Тому й для кожного християнина увійти в храм означає зануритися у Таїнство Пресвятої Трійці. Це шлях, який є постійною дорогою наближення до Божих таїнств. Саме тому Христос говорить: «Я — путь, істина і життя!» (Ів. 14:6). Цей празник показує нам, що найважливіше у нашому житті — це спілкування з Богом. Саме глибинна, інтимна розмова з Богом сприяє нашому пізнанню Його як Творця.
Часто християнин наче перебуває однією ногою у храмі: одна нога всередині, інша — назовні. Адже гріх дозволяє людині відчути себе вільною від Бога, проте така свобода є хибною і веде до фатальних наслідків у духовному житті… Тому слід просити у Тієї, Яка вповні ввійшла в храм, ласки все глибше і глибше сповнюватися Божою присутністю та Його благодаттю. Не стояти на місці, а рухатися вперед, вслід за Богородицею, адже рух до Бога — мета нашого життя.
А хто може показати шлях християнину ще змалку до Божого храму, якщо не батьки, які створили християнську сім’ю і прагнуть до святості у своєму подружжі? Така сім’я є основоположною клітиною суспільства, ба більше — у час тоталізаризму радянського союзу, у період підпілля, саме християнська родина врятувала Церкву! У теперішній час, коли триває широкомасштабна війна в Україні, чимало сімей зазнали кризи та розпалися. Але відтак хто покаже дітям дорогу до храму Господнього, входячи в який, вони протягом свого життя зможуть торкнутися вічності, Таїнств та Божого милосердя?
Чимало батьків не можуть взяти до рук своїх дітей, щоб привести їх до Ісуса, Який завжди перебуває у новозавітньому кивоті. Тому у цей непростий час так важливо зберегти українську сім’ю, яка є такою зраненою та розділеною! Єпископи, священники, богопосвячені особи, семінаристи, катехити та активні вірні мають велике завдання — врятувати українську родину від кризи, зумовленої війною та іншими чинниками суспільства, що всіляко нівелюють святістю та сакраментальністю подружжя. У цьому їм може допомогти Пресвята Богородиця, Яка ще колись ввела їх до храму — монастиря чи семінарії, де вони реалізували своє покликання. Тому просімо у Небесної Цариці, щоб Вона взяла за руку кожну зболілу, спустошену людину і ввела її до храму, щоб зустрітися із живим Богом, Який витре кожну сльозу та наповнить серце вічною радістю…
Завершити роздуми слід глибокою думкою Владики Діонісія Ляховича, Єпископа-емерита: «Входити у храм — це не обов’язок, а привілей. Це наша потреба, щоб долати нашу “житейську печаль”, спалювати у вогні Божого милосердя наші гріхи і прогрішення. Без входу до храму людина не є справжньою людиною. Марія запрошує нас, щоб зайти з Нею до храму. У храмі Вона, як небесна Мама, відкриє нам ціле Небо, безмежне сопричастя любові».
Статтю підготував бр. Володимир Бурдиляк, голова інформаційного центру ІФДС
Статтю підготував бр. Володимир Бурдиляк, голова інформаційного центру ІФДС
Бібліографія:
1. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2020-2021. Т. IV. Львів: Місіонер, 2024. 508 с.
2. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2017-2019. Т. III. Львів: Місіонер, 2023. 464 с.
3. Блаженніший Святослав Шевчук. Слово Боже — живе і діяльне: проповіді та промови 2014-2016. Т. II. Львів: Місіонер, 2022. 456 с.
4. Єпископ Діонісій Ляхович. Слово стало тілом. Духовні роздуми Владики над недільними і святочнимми літургійними читаннями. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2021. 600 с.
Ікона, використана на головному зображенні статті — https://orthodoxpebbles.com/the-theotokos/entrance/