Інтерв‘ю з першим випускником-священником Київської Трьохсвятительської духовної семінарії отцем Олександром Богомазом.
З 5 по 6 лютого в Івано-Франківській духовній семінарії відбулись традиційні щомісячні дні духовної віднови. Запрошеним реколектантом став о. Олександр Богомаз, представник духовенства зі східної України. Інформаційний відділ мав нагоду поставити три запитання, які є актуальними для сьогодення.
— Вітаємо, отче Олександре, в нашій Івано-Франківській духовній семінарії. Ми надзвичайно раді, що ви є нашим реколектантом. Розкажіть, будь ласка, кілька слів нашим читачам про себе.
— Мене звати о. Олександр Богомаз. Я є родом із Херсонщини. На даний момент служу в Мелітополі. Мені 32 роки. Я є першим священником, який випустився із Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ.
— Поділіться, будь ласка, власною думкою з читачами щодо деяких проблем, які існують в нашому суспільстві. Наприклад, погодьтесь, що наш сучасний інформаційний простір переповнений різноманітною інформацією. У ньому існує християнський інформаційний сегмент, який не знаменується надзвичайною популярністю і є вподобаним тільки невеликій групі практикуючих вірян. На вашу думку, як можливо змінити становище цих речей і чи потребує Бог реклами в суспільстві ХХІ століття?
— Звісно, потрібно використовувати всі можливі засоби для сповіщення доброї новини серед народу. Інтернет є найкращим засобом для цього. Однак найперше запитаймо себе, чи Ісус Христос хотів бути популярним? Чи прийшов він у світ заради цього? Якщо б він хотів бути популярним, тоді стрибнув би із верхівки храму і «ангели взяли його на руках своїх», що викликало б шалений захват у народу. Натомість він чинить непопулярні речі: проповідує Царство Боже, закликає до покаяння, змушує відмовитись від земних благ і йти за ним, за що часто втрачав прихильність. Ба більше, на смертному одрі від нього відріклася значна частина учнів і Він не надав цьому якогось великого значення. Все що Христос хотів – це тільки виконувати волю Отця. Тому не надто страшно, що християнський контент не набирає багато переглядів чи вподобань, а страшно перетворити християнство у якийсь рекламний продукт, щоб сподобатись людям.
— Сьогодні більшість людей все частіше відмовляється відвідувати богослужіння, мовляв, це довго й нудно. Та й взагалі Літургія є важкою та незрозумілою для них. Як, на вашу думку, можливо покращити ситуацію та яким чином переконати людей у її важливості?
— Поділюся власним досвідом. У нас, в Мелітополі, кожного місяця все більше і більше людей відвідують богослужіння, за що я надзвичайно вдячний Богові. Насправді, люди у церквах потребують пояснень. Ми не соромимось переривати Літургію на важливих частинах і пояснювати, що відбувається в даний момент. Потрібно максимально залучати людей до проведення богослужінь, тому у нас немає дяків. Самі люди повністю співають Літургію. Зазвичай Літургія триває у нас близько 45 хвилин, бо не дуже приємно безперервно провести на ногах близько 3 годин, як це часто буває у інших церквах. У нас є багато крісел, тому кожен парафіянин може сісти під час єктеній чи антифонів. Я є прихильником такого формату і вважаю, що саме це є причиною успіху.
— На завершення – запитання від семінаристів: «Життя семінариста є дуже жвавим та насиченим. Він повинен вміти поєднювати духовне життя з навчанням та улюбленою справою. За день кожен семінарист повинен встигнути зробити безліч справ, на які часто не вистачає часу або сил. Які поради можете дати семінаристам у плануванні свого дня, щоб ефективно тримати баланс між діяльністю та відпочинком?»
— Ми завжди знаходимо час на речі, які нам подобаються. Якщо любомо дівчину, то якби не був навантажений графік, хоча б кілька хвилин знайдемо часу, щоб їй подзвонити. Так само із Богом. Якщо ми справді Його любимо, то завжди знайдеться час на молитву, на читання Святого Письма і на служіння ближньому, наскільки втомленими ми б не були.