У вівторок, 1 січня, святкуємо Обрізання Господнє. Святе Євангеліє про це так говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.
Припис обрізання мав для євреїв далекосяжні наслідки. Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).
Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імені Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев’ятій пісні канону утрені празника співаємо: «Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові найменування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога».
Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різдва.
Також першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам’ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.
Одна з важливих рис характеру була жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й усіх обіймає. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імені отримали назву Василіяди.
Святий Василій Великий навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в усій Католицькій Церкві. Святий Теодор Студит (759-826) називає святого Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців», його монаші правила знав і ними користувався батько західного монашества святий Венедикт (480-543).
Отже, празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я.
Стаття — бр. Владислав Флик
Інформаційний центр ІФДС