1 січня святкуємо Обрізання Господнє. Святе Євангеліє про це так говорить: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.
Припис обрізання мав для євреїв далекосяжні наслідки. Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: «У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли» (Кол. 2, 11-12).
Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імені Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев’ятій пісні канону утрені празника співаємо: «Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові найменування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога».
Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед, ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різдва.
Також першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам’ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.
Одна з важливих рис характеру була жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й усіх обіймає. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імені отримали назву Василіяди.
Святий Василій Великий навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в усій Католицькій Церкві. Святий Теодор Студит (759-826) називає святого Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців», його монаші правила знав і ними користувався батько західного монашества святий Венедикт (480-543).
Отже, празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я.
Стаття — бр. Владислав Флик
Інформаційний центр ІФДС