Сьогодні Церква урочисто празнує одне з дванадесятих свят – Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа.
Ми святкуємо спогад цього празника на сороковий день після Воскресіння.
По Воскресінні із мертвих Христос з’являвся протягом сорока днів своїм учням, говорив про істини й таємниці Царства Божого, а також утверджував їх у вірі. Споживаючи з апостолами й учнями їжу, Він показав, що перед ними – той самий Ісус, тільки вже тепер у Воскреслому Тілі. Також Спаситель наказав учням не виходити з Єрусалиму, чекаючи сповнення обітниці про прихід Святого Духа.
Тому подія Вознесіння Христа стала передумовою події Зіслання Святого Духа: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде» (Ів. 16, 7).
Таким чином, наш Спаситель Ісус Христос, відкупивши людський рід від влади смерті на хресті, а відтак воскреснувши із мертвих у прославленому тілі, підносячи людську природу до високої гідності, повертається до Отця Небесного і сідає по Його Правиці, щоб «напоготовити нам місце» (пор. Ів. 14, 2).
Святий Атанасій Великий зазначив, що учні під час Вознесіння Христа мали уважний погляд на небо й були вражені цим надприродним видовищем. Тому ми, як учні Христові, повинні завжди спрямовувати око нашої душі, тобто розум – на небеса. Власне тому під час Божественної Літургії ми чуємо заклик священника «Вгору піднесім серця», спрямовуючи наші думки до небесних висот.
Отже, свято Вознесіння показує нам піднесення Христом людської природи, відновленої у Воскресінні, до божественної слави, тобто відкриває надію на вічне життя.
Тому, коли падаємо в гріх, то каймося у Таїнстві Сповіді, а коли попадаємо в якусь тяжку особисту життєву ситуацію, не опускаймо руки й надіймося на Всемилостивого Господа, адже маємо напоготовлену «будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі» (пор. 2 Кор. 5, 1).
Стаття – бр. Максим Олійник
Інформаційний центр ІФДС