Сьогодні, 9 січня, на третій день після Різдва Христового, наша Церква вшановує пам’ять святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана.
Святий первомученик Стефан був одним з перших рукоположених дияконів Церкви. Він також був першим християнським мучеником.
Як записано в його житії, Стефан був винятково сумлінним у своєму служінні. Він був одним із перших семи дияконів, висвячених першими апостолами. Святий Стефан володів даром чудесного зцілення хворих, а також був серед найревніших послідовників християнського вчення.
Бачачи, як дедалі більше людей долучалися до християнства, єврейська знать вирішила будь-яким способом перешкодити цьому. Ось чому вона обмовила Стефана, налаштувала натовп проти нього і призвала в синедріон. Захищаючи свою віру, Стефан вступив у суперечку зі знатними громадянами, звинувачуючи їх у вбивстві Спасителя.
Розгнівані словами Стефана, вони вивели його за місто, де і віддали мученицькій смерті, закидавши його камінням. Весь цей час архидиякон молився до Ісуса, щоб він прийняв його душу.
А у свої останні хвилини Стефан помолився на захист своїх мучителів: “Господи, не постав їм цього за гріх!”. Згідно з переданнями, сама Богородиця молилася за Стефана, спостерігаючи здалеку за його мученицькою смертю.
Стефан помер так само, як і Ісус: неправдиво звинувачений, підданий несправедливому покаранню за безстрашну проповідь правди. Він помер з очима, довірливо зверненими до Бога, і з молитвою прощення на вустах. Щаслива смерть – це та, яка знаходить нас у такому ж християнському дусі, незалежно від того, чи наше вмирання є тихим, як у Йосифа, чи насильницьким, як у Стефана: вмирання з відвагою, цілковитою довірою до Бога та всепрощаючою любов’ю.
Підготував бр. Іван Ярошко