Покликання святого апостола Петра розпочалося зі зустрічі з Ісусом Христом, до якого його привів брат Андрій. Почувши свідчення про Спасителя, Андрій захотів поділитися цією радістю з найближчою людиною та привів Симона до Ісуса.
Євангелист Йоан описує цю подію такими словами: «І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля)» (Ів. 1, 42).
Згодом Ісус покликав Петра до особливого служіння під час ловлі риби. Побачивши, як після безрезультатної праці за словом Христа сіті наповнилися великою кількістю риби, Симон упав до ніг Ісуса, усвідомивши власну негідність. Тоді Господь сказав йому: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити» (Лк. 5, 10). Почувши цей заклик, Петро залишив усе й пішов за Христом.
Шлях апостола Петра був сповнений не лише віри та відданості, а й випробувань. Він визнав Ісуса Месією, проте в час страстей через страх тричі зрікся свого Учителя. Однак після воскресіння Христос не відкинув Петра, а дав йому можливість знову засвідчити свою любов і довірив пастирське служіння словами: «Паси мої ягнята!» (Ів. 21, 15).
Приклад святого апостола Петра нагадує, що покликання не означає безпомилковості. Воно передбачає готовність іти за Христом, визнавати власні слабкості, повертатися до Бога після падінь і залишатися вірним Йому. Господь кличе людину не тому, що вона вже досконала, а щоб через його благодать вона зростала у вірі, любові та служінні.
Інформаційний сайт ІФДС