Цьогоріч духовна семінарія відзначає три важливі річниці: 130-ліття від першої згадки про заснування семінарії, 380-річчя від беатифікації покровителя закладу – святого священномученика Йосафата Кунцевича та 400-ліття від його мученицької смерті. Тому пропонуємо ознайомитися із довголітньою та насиченою історією Івано-Франківської духовної семінарії, шлях якої до сьогодення був сповнений різних викликів: довгий процес будівництва, кількаразові закриття, часи підпілля, арешти, переслідування та розстріли. Проте від моменту відновлення Незалежності України духовна семінарія розпочала новий етап свого життя, постійно розвиваючись та виховуючи майбутніх духовних провідників українського народу й пастирів Божого люду Христової Церкви.
Історія її виникнення сягає ще ХІХ ст., коли 13 березня 1893р. декретом імператора Австро-Угорського було дозволено засновувати єпархіальні духовні семінарії. Це практично реалізував тодішній Ординарій Станіславівської єпархії Єпископ Юліан Сас-Куїловський, подбавши про складення кошторису побудови духовної семінарії у Станіславові.
У 1894р. Владика Юліан Сас-Куїловський затвердив план будівництва триповерхової семінарії на вул. Липовій (теперішня вул. Шевченка), який мав вмістити приблизно сімдесят семінаристів, однак через вороже ставлення поляків на побудову не було здійснено затвердження бюджету. Кардинально ситуацію змінив Митрополит Андрей Шептицький, який у серпні 1899 р., як Єпископ Станіславівський, виділив зі своїх ресурсів понад 10000 золотих на придбання землі під будівництво семінарії. Цього разу будівництво розпочалося успішно. Тривало воно аж до 1907 року.
Митрополит Андрей після завершення побудови у 1907р. особисто попросив уряд Австро-Угорщини виділити достатню суму для повного довершення будівлі з внутрішньої частини. Уряд виділив 28000 крон, а також щорічно надавав на проживання та навчання одного семінариста 546 крон. Історичною датою заснування Станіславівської семінарії вважається 14 січня 1907р., коли вперше відбулася урочиста Архієрейська Літургія з нагоди початку навчального року.
У 1907 р. першим ректором було обрано о. Єремію Ломницького. Його служіння як ректора тривало до 1915р. Достеменним є факт, що о. Єремія був талановитою людиною, який повністю віддавав свої сили, щоб вихованці семінарії виросли достойними священниками. Старався кожного тижня організовувати загальносемінарійні конференції. Отець Єремія був універсальним вчителем: викладав катехитику, проповідництво, пасторальне богослов’я. Ректор переймався внутрішнім життям семінаристів, не ставився гордовито до них, а постійно бажав спілкуватися із ними, підбадьорювати та давати слушні поради. Він також опублікував перший молитовник семінарії під назвою «Гостинець». У нього було багато ще планів розвитку духовної семінарії, однак все перекреслила Перша Світова війна (1914-1918), наслідком якої стало закриття семінарії окупантами.
На щастя, у 1917р. Станіславівська духовна семінарія відновила своє існування Єпископом Григорієм Хомишиним. Архієрей у 1918р. призначив ректором о. Михайла Вальницького, каденція якого тривала по 1923р. У цей час були виклики через польські впливи, тому потрібно було забезпечити українську ідентичність у семінарійній спільноті. Великою проблемою став брак покликань, а станом на 1918р. понад 105 парафій потребували пароха. У цей період були висвячені 34 священнослужителі.
Семінарійна спільнота була також активно залучена до подій Листопадового чину 1918р., у якому вони підтримали заснування ЗУНР.
На жаль, після початку польського панування над Галичиною у 1919р., влада заборонила виділяти кошти на семінарію, що призвело до другого закриття закладу. Також було заарештовано двох представників ректорату семінарії та 6 студентів-богословів.
Наступним «каменем спотикання» стала епідемія тифу на початку 1920-х років, яка забрала життя приблизно 60 священників. Багато парафій залишились без парохів. Єпископ Григорій Хомишин був вимушений запровадити самостійне навчання кандидатів до священства. Протягом 1919-1920рр. було висвячено приблизно 50 священнослужителів, проте і цього було вкрай мало для служіння на всіх парафіях єпархії.
Згодом Владика Григорій запровадив нову духовну реформу для збільшення покликань. У 1921р. розпочався набір семінаристів до духовної семінарії, оскільки в цей час у Римі відновилася авторитетна Руська Папська колегія, яка приймала на навчання найбільш обдарованих студентів.
У післявоєнні роки тривала криза, яка охопила усі сфери. Не винятком стала семінарія. Тому Єпископ Григорій Хомишин заохочував парафії Станіславівської єпархії жертвувати на потреби семінарії коштами та продуктами.
За час служіння Єпископа Григорія Хомишина третім ректором семінарії став о. д-р Авксентій Бойчук (1888-1971). У 1915р. він був вже префектом духовної семінарії. З 15 червня 1923р. о. д-р Авксентій зумів поєднувати обов’язки ректора семінарії, а також викладав для семінаристів пасторальне богослов’я, гомілетику, педагогіку та катехизм. Він був дуже щирим до братів-семінаристів, особливо до тих, хто був із бідних родин.
За його каденції до господарства в духовній семінарії, зокрема в приготуванні їжі та обслуговуванні отців ректорату й семінаристів, були залучені Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії. Чимало викладачів семінарії, які підтримували освіту у закладі на високому рівні, за час керівництва о. д-р Авксентія Бойчука, після смерті були визнані Церквою блаженними. Серед них – о. Симеон Лукач (пізніше Єпископ-помічник Станіславівської єпархії), який викладав моральне богослов’я та був духівником. Викладали також блаженні Миколай Чарнецький і Йосафат Коциловський. Крім того, у формаційному закладі були такі викладачі, як Василь Баран, який викладав канонічне право, Василь Бабин, який викладав догматику, а історію Старого Завіту студентів навчав о. д-р Іван Лятишевський, який пізніше став Єпископом-помічником Станіславівської єпархії.
Вже від початку Другої Світової війни західна частина України, яка була у складі Польщі, перейшла до СРСР. Радянський Союз одразу розпочав репресії духовенства. Однак, на зміну комуністам, прийшли нацисти, й в 1942р. за сприянням Єпископа Григорія Хомишина була відновлена діяльність семінарії. Через 2 роки, у 1944р., радянська влада поставила на облік 39 студентів духовної семінарії й дала тимчасове звільнення від військової служби. Деякі документи засвідчують, що у 1945 році відбулися арешти семінаристів.
Того самого року вже був заарештований й сам ректор семінарії – о. д-р Авксентій Бойчук, а також Владика Григорій Хомишин (звільнений у 1955 році). Станіславівську семінарію комуністи закрили, все її майно та бібліотечні фонди конфіскували. Семінаристів та викладачів арештували й частину з них розстріляли в урочищі «Клязів» с. Посіч (Тисменицького району).
Впродовж 1990-1991рр. раніше заарештовані та розстріляні жертви були перепоховані в урочищі «Дем’янів Лаз» поблизу Івано-Франківська.
У 1946р. відбувся Львівський псевдособор, який ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву. Частина духовенства перейшла в підпілля.
У підпільній Станіславівській єпархії Владика Іван Слезюк та Єпископ-помічник Симеон Лукач вже на початку 1960-х розпочали підбір кандидатів до священства. Це було дуже важко зробити, враховуючи постійні тоталітарні переслідування зі сторони комуністів.
Навчання у підпільній семінарії відбувалося так, що за одним студентом чи кількома, закріплявся один священник, який давав їм навчальний матеріал та проводив таємні лекції. Саме навчання було індивідуальним майже для кожного студента й відбувалося по всій Івано-Франківській області (викладачі часто змінювали місце розташування).
Кандидатів навчали таких дисциплін, як пасторальне та моральне богослов’я, історія Церкви, філософія, догматика, обрядовість, канонічне право, Святе Письмо, етика та спів.
Навчання для семінаристів проводили як старші отці, так і просто сини священників чи навіть миряни, які були богословами. Серед найбільш відомих форматорів семінарії були о. Євген Пелех, о. Антоній Масюк, о. Василь Семенюк, о. Євстахій Смаль, о. Микола Куць. Також таємну викладацьку діяльність провадили Єпископи Василь Величковський, Йосиф Гірняк, Павло Василик та Софрон Дмитерко.
Після майже півстолітнього існування в підпіллі у 1990 році розпочався новий етап історії духовної семінарії – відновлення її всебічної діяльності. 12 липня, на свято верховних апостолів Петра і Павла, відбулася урочиста Божественна Літургія, яку очолив Владика Софрон Дмитерко, Єпископ-Ординарій Івано-Франківської єпархії, в Івано-Франківському Катедральному соборі Воскресіння Христового. Опісля моління були зачитані декрети про відновлення Івано-Франківської духовної семінарії. Згодом були зачитані імена семінаристів та призначено ректора – Преосвященного Владику Іринея Білика. Паралельно був заснований Івано-Франківський Теологічно-Катехитичний Духовний Інститут, в якому студенти здобували богословську освіту.
Вже 1 серпня 1990 року у семінарії розпочався формаційний процес. Новий ректор запрошував освічених викладачів з-за кордону для проведення лекцій майбутнім священникам, а також місцевих освітян. Спершу ректорат був розташований на II поверсі Катедрального собору, а згодом передали приміщення для користування на вул. Сірика 3.
Як розповідав Владика Іриней Білик, всі семінаристи проживали у квартирах через відсутність приміщення для семінарії. За його словами, вірні з різних парафій жертвували кошти для утримання семінаристів. Також вони отримували стипендії для оплати за навчання і проживання. Більшість викладачів відмовлялися брати оплату за виклади. Після розпаду СРСР найперше увагу звертали на духовне життя майбутніх священників: молитва, добрий приклад, щоденні богослужіння.
За словами Владики Іринея, на всі форми навчання з 1990 року набрали 1000 студентів, з них 400 навчалися на стаціонарі. Наймолодшому було 18 років, а найстаршому – 65.
У 1994 році ректором стає о. д-р Софрон Мудрий, який повернувся із Риму до України. Завдяки його наполегливості, семінарія отримала велику будівлю на вул. Василіянок 64, а також на вул. Гарбарській 20 і 22.
Після отримання архієрейської хіротонії у 1996 році Владика Софрон Мудрий продовжує поєднувати посаду ректора семінарії до кінця 1999 року. Найбільш здібні студенти мали нагоду здобувати наукові ступені у богословських закладах Європи. Тому в 1995 році, коли відбувся перший випуск студентів, Владика Софрон відправив їх закордон у європейські виші, зокрема Папські Університети у Римі. Також ректор дбав про високоінтелектуальний розвиток семінаристів, тому запрошував на лекції викладачів та професорів з усього світу.
Владика Софрон вважав,що неодмінним елементом навчально-виховного процесу є заохочення семінаристів до активної праці. Софрон Мудрий був добрим духовним керівником і тому своїм прикладом показував, як майбутні священники мають єднатися з Богом у молитві. У пріоритеті ректор ставив духовне зростання, а також активно наголошував на навчанні й дисципліні. Двічі за семестр семінаристи мали нагоду користати з особистої зустрічі з ректором, під час якої він дізнавався про духовне життя семінариста, цікавився його навчальними здобутками й проблемами у житті. Це свідчило про його справжню батьківську опіку та відкритість до студента.
Наступним ректором у 2000 році став о. Теодозій Янків, ЧСВВ, який наприкінці цього року був призначеним відповідальним за приїзд Святішого Отця Івана Павла II до України.
Згодом у 2001 році ректором призначили о. д-ра Олега Каськіва, який виконував цей уряд до 2010 року. Він найперше спрямовував свої сили для покращення умов побуту та проживання братів-семінаристів, дбав про належний духовний розвиток, організовуючи конференції, дні духовної віднови та різні пізнавальні заходи.
За час його ректорства семінарію закінчили 276 семінаристів, 210 з яких стали священниками УГКЦ. Упродовж цього періоду було відновлене братство свщмч. Йосафата. Також був відновлений семінарійний сайт та інформаційний центр семінарії. Слід зазначити, що за сприяння о. Олега було підготовлено методологічну та духовну літературу для семінаристів. Чимало студентів за сприяння ректора виїхали на поглиблені богословські студії за кордон та успішно здобули різні наукові ступені.
У 2010 році був призначений новий ректор – о. Олександр Левицький, який виконував цей уряд до 2014 року. У цей період було започатковано тісну співпрацю семінарії з медичними закладами та школами Івано-Франківська, а також із Карітасом Івано-Франківської Архієпархії. Семінаристи розпочали проводити різні тематичні конференції у школах, училищах та університетах Прикарпаття. Також було ініційовано проведення спортивних змагань.
У 2014 році Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин призначив ректором семінарії о. Олега Каськіва, який виконував цей уряд вже вдруге. У цей період тривала повноцінна реставрація приміщення духовної семінарії, до якої значних зусиль доклав й сам ректор.
У 2016 році ректором семінарії призначили о. Олеся Будзяка, який був ректором до 2019 року. За цей час він успішно реорганізував семінарійні відділи та розділив їх по окремих тематичних групах.
Наступним ректором семінарії став о. Роман Микієвич, який виконував цей уряд з 2019 по 2020 рік. Передостаннім ректором семінарії був о. Олексій Данилюк (2020 – 2022 рр.), а сьогодні ректором Івано-Франківської духовної семінарії є о. Тарас Путько.
На цей момент при духовній семінарії постійно діють два братства, п’ять відділів та один хор. Зокрема, братство священномученика Йосафата, братство великомученика св. Димитрія (Центр душпастирювання силових структур), інформаційний центр, культурно-мистецька спільнота, літургійний відділ, спортивний відділ, екологічний відділ, а також хор «Благовіст».
Здобуваючи богословську освіту в Івано-Франківській академії Івана Золотоустого, семінаристи продовжують досягати великих успіхів у різних наукових сферах й продовжують навчання закордоном, де здобувають наукові ступені. Завдяки цьому УГКЦ має чимало високоосвічених священників, які звістують Христове Євангеліє задля спасіння людських душ.
Семінаристи постійно катехизують на парафіях УГКЦ, проводячи пізнавальні уроки для дітей та молоді, поширюючи Боже Слово, як заповідав сам Ісус Христос.
Кожного місяця для семінаристів проводять дні духовної віднови,під час яких вони мають змогу глибше пізнати себе у покликанні та вдосконалити свій зв’язок Богом через науки від запрошених реколектантів.
Вже багато років у Марійському центрі, що у Крилосі, відбуваються щомісячні нічні чування, які організовує та проводить спільнота ІФДС на чолі з отцями ректорату. Крім того, семінарія активно долучається до проведення Патріарших прощ у Крилосі, які очолює Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Також спільнота кожного місяця бере участь у нічних чуваннях та щорічних прощах у Старуні, де знаходиться Відпустовий центр блаженного священномученика Симеона Лукача.
При семінарії постійно діє та розвивається братство свщмч. Йосафата – це спільнота, яка створена для всебічного духовного, інтелектуального і патріотичного виховання братії.
Також розвивається хор «Благовіст», який діє у семінарії уже понад 20 років. Учасники хору, окрім богослужінь у семінарійному храмі, також часто виїжджають на різні парафії, де своїм співом прикрашають моління, й виступають на різних благодійних концертах. В репертуарі хору духовні твори українських композиторів, сакральна музика та народні пісні.
Слід зазначити, що в семінарії активно функціонує інформаційний центр, який виконує цілий ряд важливих функцій у побуті семінарійної родини, висвітлюючи актуальну інформацію про діяльність семінарійної спільноти у медіапросторі.
У 2022 році при ІФДС семінаристи заснували медіапроєкт «Бог і людина». Його учасники випускають короткі та пізнавальні відеоролики на різні богословські теми, які мають наметі допомогти людям більше пізнати Бога.
Головним завданням цієї медіаспільноти є «нова катехизація» та роз’яснення найактуальніших тем з богослов’я й історії Церкви для широкого кола зацікавлених людей за допомогою інноваційних засобів комунікацій, що сприяє їхньому глибшому впровадженню у життя Церкви.
Також діє культурно-мистецька спільнота, яка шукає та розпізнає таланти серед студентів та дає їм можливість реалізовувати себе.
Постійно функціонує й літургійний відділ. Це спільнота семінаристів, що присвячують свій час для поглиблення та розвитку знань про устав і його реалізацію в літургійному житті.
У духовній семінарії активно працює спортивний відділ, який організовує змагання із більярду, волейболу, футболу та тенісу.
З 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії до України, спільнота духовної семінарії активно здійснює соціальну та харитативну діяльність, служачи у духовних та матеріальних потребах потребуючим людям різних вразливих верств населення.
Так, учасники братства священномученика Йосафата проводять євангелізації та катехизації для молоді, здійснюють служіння в дитячому сиротинці, у домі нічного перебування, у геріатричному центрі, в «Містечку святого Миколая», здійснюють волонтерську діяльність для військовослужбовців у час війни.
Також учасники центру душпастирювання силових структур ім. влкмч. Димитрія Солунського проводять катехизи, читання Святого Письма, молитву на вервиці, молебні та паломництва для захисників України у військових частинах та на полігонах. Також вони організовують різні тематичні духовні зустрічі та конференції.
Варто зазначити, що ще у перші дні від початку війни об’єкти Івано-Франківської Архієпархії стали новою домівкою для вимушених переселенців. Одним із таких прихистків стала Івано-Франківська духовна семінарія.
Обслуговування переселенців на побутовому рівні здійснювалося завдяки добрій волі отців ректорату формаційного закладу й братів-семінаристів. Спільнота ІФДС також проводила катехизації для гостей закладу, щоб вирішити чи задовольнити їхні духовні потреби. Такі конференції для них проводили духівники семінарії.
Крім того, завдяки семінарійній спільноті вдалося зібрати десятки тон гуманітарної допомоги, яку доставляли у прифронтові міста для потребуючих, роздавали внутрішньо переміщеним особам, та тим людям, які постраждали від війни.
Також семінарія долучилася до італійсько-українського проєкту «Разом з Україною», який діяв у співпраці з Івано-Франківською Архієпархією, комплектуючи пакети гуманітарної допомоги для переселенців.
Варто сказати, що частина спільноти ІФДС – учасники організації «Лицарі Колумба» неодноразово долучалися до фасування харчових пакунків задля подальшої їх роздачі потребуючим особам на прифронтових територіях.
Брати-семінаристи, крім того, проводили християнський табір «Blessed camp» для дітей – внутрішньо переміщених осіб, дітей з малозабезпечених сімей та дітей військових, організовуючи дозвілля у християнському дусі з активним відпочинком та молитвою. Основною особливістю такого табору є виховання дітей у християнському дусі, поєднуючи активний відпочинок разом із молитвою.
Стаття – бр. Володимир Бурдиляк, бр. Юрій Гураль, бр. Максим Олійник
Інформаційний центр ІФДС